повірити — 1 дієслово доконаного виду прийняти за істину; відчути довір я повірити 2 дієслово доконаного виду звірити щось потаємне; доручити; давати в борг; перевірити … Орфографічний словник української мови
повірити — [поув’і/риетие] р у, риеш; нак. в і/р, в і/ртеи … Орфоепічний словник української мови
повірений — а, е. 1) рідко. Дієприкм. пас. мин. ч. до повірити II. || пові/рено, безос. присудк. сл. 2) у знач. ім. пові/рений, ного, ч., пові/рена, ної, ж. Людина, яка користується особливим довір ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін. 3) у знач. ім.… … Український тлумачний словник
повіряти — я/ю, я/єш і рідко пові/рювати, юю, юєш, недок., пові/рити, рю, риш, док., перех. 1) Розповідати, звіряти кому , чому небудь щось потаємне, інтимне. 2) Виявляючи довір я, доручати, передавати кому небудь когось, щось; довіряти. 3) рідко. Довіряючи … Український тлумачний словник
ввірити — 1 дієслово доконаного виду довірити щось ввірити 2 дієслово доконаного виду повірити діал … Орфографічний словник української мови
увірити — 1 дієслово доконаного виду повірити діал. увірити 2 дієслово доконаного виду довірити щось … Орфографічний словник української мови
звіряти — I = звірити (що не криючись, правдиво розповідати кому н. щось потаємне), повіряти, повірити, довіряти, довірити, довірятися, довіритися, звірятися, звіритися (в чому), ділитися (чим), повідати, повідувати, повідати II див. перевіряти … Словник синонімів української мови
по — прийм., з місц. і знах. відмінками. по. в сполученні з словами стає префіксом, який надає словам нового або відтінку нового значення слів. Слова з префіксом по. в своїй більшості мають те саме значення, що й в українській літературній мові, і… … Словник лемківскої говірки
увірувати — (вві/рувати), ую, уєш, док. 1) Те саме, що повірити I. 2) Глибоко сприйняти якусь ідею. 3) Глибоко повірити в Бога; стати віруючим … Український тлумачний словник
доручати — доручити (кому виконання чогось), покладати, покласти (на кого); довіряти, довірити, повіряти, повірити (особливо важливу роботу, обов язки); покидати, покинути, полишати, полишити (кого що на кого від їжджаючи, залишаючи) … Словник синонімів української мови
